МИКИТИШИН Володимир Юрійович народився 4 серпня 1991 року в селищі Ланчин. Закінчив Ланчинський ліцей імені Юрія Шкрумеляка в 2008 році. З 2008 по 2009 роки продовжив навчання в Коломийському ВПУ №17. З 2011 по 2014 працював контролером контрольно-пропускних пунктів у Західній філії "Нафтозахист Україна". З 25 квітня 2015 по 27 липня 2016 став на захист України в зоні проведення АТО. Проходив службу старшим навідником артилерійського взводу артилерійської батареї військової частини В0425. З 2017 року працював монтером кабельного виробництва Leoni у місті Коломия.
З початком повномасштабного вторгнення Володимир, не вагаючись, долучився до лав Збройних сил України 24.02.2022 року. Володимир служив старшим навідником мінометного взводу мінометної батареї 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону (в/чА3892) у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.
Володимир завжди був поруч із побратимами на найважчих напрямках, віддано та професійно виконував кожне бойове завдання. Він часто повторював: "Все буде Україна", підтримуючи бойовий дух побратимів у найскладніші моменти. Навіть перебуваючи в тяжких умовах фронту, завжди знаходив час, щоб подзвонити мамі, рідним і друзям - підтримати, заспокоїти, сказати добре слово. Володимир був ініціативним, дисциплінованим і спокійним. відзначався врівноваженістю, тактовністю, високою моральною культурою та здатністю підтримати в найважчі миті. Побратими згадують його як надійного товариша, який ніколи не залишав своїх і завжди подавав приклад стійкості. Для рідних він назавжди залишився добрим, щирим, працьовитим та відданим сином і братом.
Володимир Микитишин героїчно загинув 29 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Виїмка Бахмутського району. Похований з військовими почестями 12 листопада 2025 року в селищі Ланчин. Залишилася мати та брати.
Мій син, мій Герой — Володимир
Микитишин.
Немає більшого болю, ніж втратити дитину…Мій Володька був добрим, щирим, спокійним і водночас сильним духом. З ранніх літ він ніколи не стояв осторонь — завжди допомагав, підтримував, був опорою для нас і для тих, хто поруч.
Ще з перших років війни він пішов
боронити Україну — воював у зоні АТО. А коли прийшло повномасштабне вторгнення,
не вагався ні хвилини. 24 лютого 2022 року знову став до лав захисників. Він
знав, що це його обов’язок — боронити рідну землю, маму, сім’ю, усіх нас.
До останнього подиху залишався вірним присязі, вірним Україні…29 жовтня 2025 року мій син віддав своє життя під час виконання бойового завдання в селі Виїмка, Бахмутському районі, Донецької області. Він загинув як справжній воїн — мужньо, чесно, до кінця.
Вчора ми провели мого Володимира в останню путь. Його поховали з військовими почестями. Прийшли побратими з 109-го батальйону, рідні, друзі, односельці та навіть ті, хто не знав його особисто, але прийшли, щоб віддати шану Герою. Люди стояли з квітами, зі сльозами, з вдячністю… Його шлях додому був гідним воїна, який віддав життя за кожного з нас.
Володю, моя дитино…Ти пішов у вічність, але твій шлях освітлює наші душі. Я вдячна Богові за кожен день, що ти був поруч. Твоя відвага не згасне, твоя любов до рідної землі житиме у віках.
ВІРШ-ПРИСВЯТА
Світлій
пам’яті воїна
Володимира Микитишина
***
Гіркі сльози біжать рікою...
Син промовив тривожно: "Мушу!"
З підлим ворогом став до бою.
Чорна хустка накрила коси,
Більш ніколи син не озветься,
І нічого вже не попросить.
Він постукав тихенько в шибку:
"Був щедротним і чуйним, мамо!
Лиш у небо пішов зашвидко.
Не тужила весь час за мною,
Я прилину в легкій хмаринці,
На світанні впаду росою.
І насипле в долоні цвіту,
Не сумуй, споглядай привітно,
Бо у тебе достойні діти.
Друзі, вся дорога родино,
Подавайте підтримки руку
Рідній мамі в тяжку годину!"
Україні був вірним сином.
Тож нехай пам’ятають люди:
За свободу й наш край загинув.
@ М. Яновська
На подвір'ї твоїм деревце білим вбране,
Лиш музики заграли так сумно...Не ті!
Похоронний оркестр грою душу поранив,
Незапрошені гості ввійшли у твій дім.
Бо синочків любила однаково всіх.
Ти з надією в хату невістки чекала,
Щоби внуків дзвенів щирий, радісний сміх.
Тільки сльози і біль незгасимий повік.
Чорно стало довкіль, і на серці так банно...
Похоронний оркестр грає замість музик.
Так про сина сказав не один побратим.
Наполегливим був, до проблем небайдужим,
Щиру вдачу зумів крізь війну пронести.
Щоби ворог лихий не прийшов у наш край.
Чорна хустка вп'ялась в посивіле волосся...
І дзвенить незабутнє: "Ти, мамо, чекай!"
11.11.2025@М. Яновська
@ Любов Голіней -Іванюк.
0 comments:
Дописати коментар