ПЕТРУНЯК Андрій Васильович народився 12 листопада 1981 року у в селі Добротів.
Закінчив Добротівську загальноосвітню школу в 1997 році. Продовжив навчання в Коломийському політехнічному коледжі. Після навчання тривалий час працював за кордоном.
Призваний на військову службу під час мобілізації, служив у 54-тій окремій механізованій бригаді солдатом-гранатометником механізованого відділення, механізованого взводу, механізованої роти, механізованого батальйону військової частини А 0693.
30 листопада 2024 року поблизу населеного пункту Верхньокам'янське Бахмутського району Донецької області при обстрілі артилерією отримав поранення несумісне з життям.
З військовими почестями 12 грудня 2024 року похований в селі Добротів.
Залишилися мама, брати Іван, Сергій, Володимир.
Пам'яті брата, Андрія Петруняка, люблячого сина і Героя, котрий віддав найдорожче - своє життя за рідну Україну, за кожного із нас.
- Не плачте, мамо, я - живий,
(На Миколая так приснився),
То Ангел- хоронитель мій
За тебе Богові молився.
Вуста замовкли назавжди,
А я моливсь, молився Богу:
- Мене для рідних збережи...
Так дуже хочеться додому.
Закрила очі пелена:
Непроминальний свист і темінь.
Я знаю: молишся щодня,
До тебе - треба, ой як треба!
...Як ми прощались, пригадай,
Ніщо не було випадковим,
Як від воріт не раз вертавсь-
Хотів набутися удома.
Тебе до серця пригортав,
Братам, лишивши настанови,
Я автостопом добиравсь
До побратимів у окопи.
Я усміхався - не журивсь
Тебе братам лишив і Богу,
Бо Україну полюбив
Як і тебе - навік, до скону!
...Там тяжко, мамо, там- війна-
Вона жорстока і кривава,
Що очі бачили - не знай,
Що чули вуха - не нагадуй!
Там нас мільйони у строю
Стоять, лежать, летять орлами...
Ми - відвертаємо біду
Кожен із нас за свою маму.
За маму ту, що породила,
А ще - за Матінку Святу,
Й за Україну нашу милу,
За землю рідну, дорогу.
... А нині , вибачте , не плачте.
Я не хотів би Вам плачу.
За кожну слізоньку пробачте:
Я вже у пам'яті живу.
(Автор: Ганна Дем'янчук-вчитель української мови та літератури Добротівської гімназії).
Світлій пам'яті Героя України Андрія Петруняка.
Не плач, моя мамо, не плач, моя рідна,
Я болю не чую і вже не пече,
І рана на грудях моїх вже засохла,
Не плач, моя люба, не треба
Вже холод окопний мені не страшний.
Я голубом білим піднісся до неба
З братами по зброї у рай чарівний.
Згадай, як недавно приснився
І тихо сказав : ,,не плач, я живий"
Так, мамо, живий я у небі,
На білому світі своє я прожив.
А так ще хотілося трохи пожити,
На фронті не легко, та все я долав:
І голод, і холод, і те - війни пекло,
І в день свого Ангела душу віддав.
Я душу поклав за вашу свободу,
Щоб спокій і мир панував на землі,
Щоб діти сміялись, ходили у школу,
Сади розцвіли навесні.
,,Я боровся доброю борнею,
скінчив біг - віру зберіг"
І життя я віддав за ідею,
Ту ,що в серці носив і беріг.
Щоб скінчилася клята війна,
Щоб не лилися сльози і плач матерів,
Щоб навіки замовкли гармати...
Все, що міг- я зробив, та пробач, що себе не зберіг.
Ти не плач, моя мамо,не треба :
Хай дзвони церковні заплачуть ще раз
Сьогодні їх чую востаннє ,
До неба відходжу від вас.
12.12.24р. М. Іванішак.
Якщо Вам сподобалась ця публікація тисніть:
0 comments:
Дописати коментар